„Erdvės“. Ukrainos menininkų paroda | „Spaces“. Exhibition of Ukrainian artists | «Простори». Українська виставка

Kuratorius / Curator / Куратор: Павло Гудімов / Pavlo Gudimovas
Laikas / Time / Время :2022 07 07 – 08 06

Šiandien mes esame aukos. Bet nenorime jomis būti. Šiandien vyksta karas. Bet mes jo nenorėjome. Apie Ukrainą šiandien kalba visas pasaulis. Mes norėjome būti išgirsti, bet ne dėl šių priežasčių. Visos tautos kalba žmonių ir kultūros kalba. Norėjome, kad Ukraina būtų žinoma kaip kultūros ir grožio kupina šalis. Paroda „Erdvės“ pasakoja mūsų istoriją vizualaus meno pavidalu. Kai Lietuvos dailininkų sąjungos ir galerijos „Arka“ kvietimu pradėjome rengti parodą, nusprendžiau neskirstyti menininkų, o vietoje to paskatinti skirtingų autorių kūrinių sintezę juos apjungiant erdvėje. Parodoje pristatomi menininkai iš skirtingų geografinių vietovių ir dirbantys skirtingomis medijomis, reprezentuojantys mus kaip skirtingus, bet kartu ir vienalyčius. Karo metu viskas keičia savo kontekstą. Pavyzdžiui, medines skulptūras iš Mykola Malyško serijos „Dešimt figūrų“, kurios griūva ir skyla į smulkius gabalėlius, žiūrovai dabar suvokia giliau nei prieš karą. Arba XXI a. pr. Pavlo Makovo grafinius laiškus, kuriuose sovietų alavinis kareivėlis puola Pentagoną, bei „Nuovargio fontaną“, šiemet atstovaujantį Ukrainą nacionaliniame Venecijos bienalės paviljone. Naivūs Dmytro Moldovanovo paveikslai, kuriuose vaizduojami žmonės ir gyvūnai, atsidūrę ties konflikto, puolimo, pasiaukojimo riba. Ir dar rudasis lokys, tradiciškai siejamas su Rusija. Ihorio Janovičiaus projekto „Forma“ abstraktaus meno raiška artima aplinkinių įvykių brutalumui. Andrijus Sahaidakovskis, kankinamas ir žudomas ant kruvinų kilimų, mus kviečia asmeninei refleksijai. „Am rande der Welt“ – žemės arba pasaulio pabaiga su pažįstamu dūmų virš horizonto vaizdu… Kaip šie kūriniai atsirado dar prieš karą? Iš kur tokie sutapimai ir pranašystės? Ar mes visa tai išgalvojome? O gal mes tai pajautėme? O gal tiesiog ieškome jų ten, kur galime rasti? „Erdvės“ – tai paroda apie kūrybiškumo begalybę, apie dvasios stiprybę, apie stiprų meno balsą tuo metu, kai jis turėtų skambėti garsiai. Mėgaukitės! Šlovė Ukrainai!

Pavlo GudimovParodos kuratorius

Kuratorius / Curator / Куратор: Павло Гудімов / Pavlo Gudimovas.

Dalyviai / Artists: Микола Малишко / Mykola Malyshko, Ігор Янович / Ihor Yanovych, Дмитро Молдованов / Dmytro Moldovanov, Павло Маков / Pavlo Makov, Андрій Сагайдаковський / Andriy Sahaydakovskyy.

Organizatorius / Organizer: Lietuvos dailininkų sąjunga, galerija „Arka“, YA galerija.

Partneriai / Partners: LR ambasada Ukrainoje, Lietuvos kultūros institutas.

Projekto koordinatorės / Project‘s coordinators: Eglė Ganda Bogdanienė, Evelina Januškaitė.

Parodos vadyba / Management: Yurii Horpynych, Anna Hodun, Monika Valatkaitė.

Tekstai / Texts: Pavlo Gudimov, Natalia Tulina-Marunyak.

Techninė komanda / Technical team: Artūras Meškauskas, Dainius Petkevičius.

Dizainas ir post-produkcija / Design and post-production: Lukas Stanionis, Andrius Grigalaitis.

APIE DALYVIUS

Mykola Malyshko (g. 1938) – skulptorius, gyvenantis ir kuriantis Kyjivo regione. Kūrybą reprezentuoja didelio formato mediniai antropomorfiniai smboliai-objektai-obeliskai. Pavlo Makov (g. 1958) – užaugęs Kryme ir Simferopolyje, baigęs grafikos meno studijas. Grafikos atspaudai menininko kūryboje egzistuoja kaip filosofinis pradas ir konceptas – pėdsakas to, kas lieka už tavęs. Su kūriniu “Fountain of Exhaustion. Aqua Alta” menininkas šiuo metu dalyvauja tarptautinėje Venecijos bienalėje ir atstovauja Ukrainą. Dmytro Moldovanov (g. 1967) – iš Odesos kilęs menininkas, ryškiausas Ukrainos naiviojo meno atstovas, nebaigęs jokių meno mokslų, todėl jo kūryba pasižymi atvirumu, naivumu ir vidinės energijos raiška kūriniuose. Ihor Yanovich (g. 1944) – dalyvavęs daugiau kaip 70-yje tarptautinių projektų ir parodų. Dirba nefigūratyvinės tapybos srityje. Darbai sietini su muzikinėmis kompozicijomis, daug eksperimentuoja technikomis, neretai – industrinio tipo žaliavomis. Kūrybinis moto – menas nebūtinai turi interpretuojamas, tačiau visuomet reikalauja subjekto įsitraukimo ir žiūrovo autonominės patyrimo erdvės. Vizualinė forma čia veikia kaip menininko įrankis, tačiau jo kūryboje labiau antrinis, vedantis į tai, kas lieka anapus vaizdo.

Parodos kuratorius: Pavlo Gudimov (g. 1973) – galerijos Ya (Kyjive ir Lvive) įkūrėjas. Dirba archtitektūros, dizaino, muzikos, meno leidybos ir kolekcionavimo srityse. Pagrindiniai didelės apimties meniniai projektai: “Shadows of Forgotten Ancestors. Exhibition” (Art Arsenal, Kyiv; Palace of Arts, Lviv, 2016), “Aeneid Project” (National Art Museum of Ukraine, Kyiv, 2017), “Svirzh Castle: Genesis” (Svirzh Castle, 2018), “Metropolis. Past Utopias of the Future” (Art Arsenal, 2018; Centerfor Architecture, Design and Urban Planning “Powder Tower”, Lviv, 2018), “Angels. Exhibition” (Lviv National Gallery of Arts named after Borys Voznytsky, Lviv, 2019), “Labyrinths of LKSF” (Center for Architecture, Design and Urban Planning “Powder Tower”, Lviv, 2020).

 

 

Pavlo Makov, Between two Empires, 2010, paper, etching, acrylic

 

Ihor Yanovych, from the series Form, 2020, canvas, acrylic

 

APIE DALYVIUS PLAČIAU

Mykola Malyško – ukrainiečių skulptorius, tapytojas ir grafikos dizaineris. Gimė 1938 m. Znamenivkos kaime, Dniepropetrovsko srityje. 1961 m. baigė Dniepropetrovsko dailės mokyklą, 1967 m. – Kyjivo valstybinį dailės institutą. Įgijęs aukštąjį išsilavinimą, dirbo monumentaliosios dailės, grafikos ir molbertinės tapybos srityse. Kartu su Borysu Plaksii, Ivanu Marčiuku, Fedoru Tetjaničiumi ir kitais, XX a. aštuntojo dešimtmečio pradžioje Kyjive priklausė neoficialaus meno dailininkų ratui. Tuo metu menininko kūriniai nebuvo eksponuojami, nes netilpo į valdžios deklaruojamus „socialinio realizmo“ rėmus. Nuo 1993 m. iki šiol jis aktyviai kuria naujos ukrainitiškos medžio skulptūros pagrindus, pristato savo darbus parodose Vokietijoje, Vengrijoje ir Austrijoje. Bendradarbiauja su meno centru „Ya Gallery“. Už bendrą projektą „Linija“ menininkas gavo Ukrainos nacionalinę Taraso Ševčenkos premiją „Vizualiųjų menų“ kategorijoje. 2012 m. ARSENALE AWARDS gavo apdovanojimą nominacijoje „Reikšmingiausias atradimas“. Pasak Malyško, skulptūra yra tikrovės metafora, galinti išreikšti ne tik kūrybinį eksperimentą, bet ir ukrainiečių saviidentifikacijos troškimą. Jo kirviu sukurtos figūros – tai naujas žvilgsnis į medžio skulptūros raidą XX-XXI a. sandūroje, pasižyminčią pagarba tradicijai ir intuityviomis formos paieškomis minimalizmo kryptimi. Meniniuose objektuose jis derina tapybą, reljefą, erdvinę plastiką, pirmenybę teikdamas vizualiai paprastoms, dažniausiai nejudrioms, viduje subalansuotoms formoms, keliančioms asociacijas su istorija, archajiškumu. Kita Mykolo Malyškos kūrybos kryptis – tapybos ciklas „Spalva“: spalviniu lauku užpildytos drobės, prie kurių jis dirba jau daugiau nei 10 metų. Gyvena ir kuria kartu su žmona, dailininke Nina Denisenko, Maliutiankos kaime, Kyjivo srityje.

Pavlo Makovas – ukrainiečių grafikos dizaineris, konceptualistas. Didžiosios Britanijos Karališkosios tapytojų ir grafikų draugijos narys, Ukrainos nacionalinės dailės akademijos narys korespondentas, Naujosios bangos atstovas. Gimė 1958 m. Sankt Peterburge (Rusija) gydytojų šeimoje. Kai jam buvo penkeri, tėvai nusprendė persikelti į Ukrainą, kurį laiką gyveno Rivnėje, Kyjive ir Simferopolyje. Trejus metus mokėsi meno mokykloje. Iki aštuntos klasės daugiausia domėjosi biologija ir literatūra. 1974-1979 m. studijavo tapybą Krymo Mykolo Samokišo vardo meno mokykloje Simferopolyje. 1977-1978 m. studijavo Sankt Peterburgo dailės akademijoje. 1979-1984 m. studijavo grafiką Charkivo meno ir pramonės institute. Kurį laiką dirbo spaustuvės meistru. Dešimtojo dešimtmečio pradžioje dėstė Karališkajame meno koledže (Didžioji Britanija). Nuo 1992 m. kuria meno knygas. Jo knygos: „Mūsų kraštovaizdis“. Kyjivas, CSM, 1998 m.; „Taikinio anatomija ir visi kiti…“, Praha, 1999 m.; „Dienų knyga“. Kyjivas, CSM, 2000; „Utopija. Kronikos 1992-1995“, Charkivas, 2006 m. „Dvasia ir raidė“, 2005; „Autoriaus knygos ir dienoraščiai“. Kyjivas, „Artbook“, „Dvasia ir raidė“, 2007; „Dienoraštis“. Kyjivas, „Artbook“, 2012; „Paradiso Perduto“. Kyjivas, 2014 m. 2009 m. apdovanotas Ukrainos dailės akademijos sidabro medaliu. Daugybės projektų Ukrainoje ir užsienyje autorius ir dalyvis. Nuo 2007 m. bendradarbiauja su meno centru „Ya Gallery“, tarp projektų – „Popieriaus karai“, Art Vilnius 2011 parodų ir kongresų centre LITEXPO; „Alėja: vieno pasivaikščiojimo istorija“, meno centras „Ya Gallery“, Kyjivas, 2009; „Naujieji senieji meistrai“, Nacionalinė dailės galerija, Lvivas, kuratorius – Pavlo Gudimovas, 2011; „Fikusas ir gulbė“, „Ya Gallery“, Lvivas, 2019 ir daugelis kitų. 59-ojoje Venecijos bienalėje Pavlo Makovas atstovauja Ukrainai su meno projektu „Nuovargio fontanas. Acqua alta“. Centrinis projekto objektas – instaliacija iš 12 eilių varinių gertuvių (78), per kurias cirkuliuoja vanduo. Instaliaciją papildo piešiniai ir fotografijos. Menininkas dirba su utopijos tema net ir tada, kai projektų dizainas nėra tiesiogiai su ja susijęs. Jo fotoaparato grafika perteikia tam tikrus realių ar išgalvotų pasaulių elementus, kurie išsiskiria tam tikru niūrumu. Žiūrovas sutelkia dėmesį į kruopščias detales, net ir mažo formato darbuose pastebėdamas kiekvieną smulkmeną, kuri metaforiškai priartėja prie buvimo Makovo Utopijoje jausmo. Autoriaus žodžiais tariant: „Mano žodžio „utopija“ interpretacija skiriasi nuo klasikinio šio termino supratimo kaip tam tikros neįmanomos ateities. Tiesą sakant, utopiją suprantu kaip tai, ką turime dabar, kaip dabartį. Mes neturime nieko tikresnio už utopiją“. Jo darbų yra Viktorijos ir Alberto muziejuje (Londonas), Nacionalinėje galerijoje (Vašingtonas), JAV Kongreso bibliotekoje (Vašingtonas), Osakos šiuolaikinio meno centre (Japonija), Kremonos meno muziejuje (Italija), Zimmerli muziejuje (JAV) ir kt. Gyvena ir dirba Charkive.

Andrijus Sahaidakovskis yra tapytojas, instaliacijų ir objektų autorius. Gimė 1957 m. Lvive. Jo tėvas buvo architektas, motina – vokiečių kalbos mokytoja. 1974-1979 m. Andrijus studijavo architektūrą Lvivo politechnikos institute, kartu mokėsi tapybos pas Romaną Selskį ir Karlą Zvirinskį. Juos jis laiko savo mokytojais, kurie ne tik išmokė amato ir technikos (kolorizmo ir kompozicijos), bet ir išugdė pomėgį suprasti modernistinį meną. Andrijus taip ir netapo architektu, nors dirbo Lvivo politechnikume Estetikos biure. 1990 m., padedamas Lvivo galerininko Georgijaus Kosovano, Sahaidakovskis kartu su Platonu Silvestrovu, Igoriu Šulevu ir Oleksandru Zamkovskiu surengė triukšmingą, provokuojančią parodą „Defloracija“. Nuo 2008 m. Andrijaus personalinės parodos dažniausiai rengiamos Kyjive, bendradarbiaujant su meno centru „Ya Gallery“. 2012 m. Sahaidakovskis tapo 1-osios Kyjivo tarptautinės šiuolaikinio meno bienalės „ARSENALE AWARDS 2012“ atidarymo nominacijos laureatu. Vienas iš reikšmingų didelės apimties autoriaus projektų – „Andrijus Sahaidakovskis. Peizažas. Sveiki atvykę!“ Kyjivo meno arsenale (2020 m.), kur arsenalo erdvė virto ištisine menininko sukurta instaliacija. Projekto kuratorių grupę sudaro Oleksandras Solovjovas, Solomija Savčiuk, Pavlo Gudimovas. Autorius savo paveikslų tapymo procesą apibrėžė žodžiu „purvinas“. Šį metodą jam iš dalies pasiūlė medija, su kuria jis iki šiol dirba. Tai kilimai. Savo darbams naudojo senas drobes, suplėšytus audinius… Kilimas ilgainiui jam tapo pagrindiniu fonu meninėms idėjoms įgyvendinti. Sahaidakovskio paveikslų temas meno kritikai dažniausiai apibūdina kaip „gyvenimo tiesą“ arba „absurdišką ir kasdienę tikrovę“, po kuriomis jis pasirašo ironiška fraze kreiva, nekaligrafiška, vaikiška rašysena. Menininkas gyvena ir kuria Lvive. Nemėgsta palikti gimtojo miesto.

Ihoris Janovičius – menininkas, vienas iš šiuolaikinio abstraktaus nefigūratyvaus meno lyderių Ukrainoje. „Man apskritai rūpi statybos ir destrukcijos forma, o ant šios ribos – naujų formų, naujos būsenos substancijų atsiradimas.“ Gimė 1944 m. Kyjive inžinierių šeimoje. Vasarą lankydavosi pas močiutę, kuri turėjo namą Bila Cerkvos pakraštyje. Iš ten prisimena didelį sodą, kuris jam atrodė tarsi visas pasaulis. 1947 m. su motina persikėlė į Lvivą, įgijo pradinį išsilavinimą. Janovičių kaimynas pokario Lvivo centre buvo senas vienaakis dailininkas, kurio darbus Ihoris dažnai stebėjo ir mokėsi kopijavimo technikos. Nuo 1955 m. jis lankė Lvivo pionierių rūmų dailės būrelį, kuriame buvo galimybių ilgesniam laikui išvykti į Karpatus. Ten jis pirmą kartą tapė pleneruose. Nuo mokyklos laikų aktyviai užsiėmė sportine gimnastika. Atlikdamas tuometinę privalomąją tarnybą sovietinėje kariuomenėje (1963-1966 m.), lankė dailės studiją karininkų namuose Lvive (vadovas – Volodymyras Čerkasovas). Ten mokėsi piešimo, tapybos, meno istorijos. Septintojo dešimtmečio pabaigoje studijavo Lvivo valstybiniame dekoratyvinės ir taikomosios dailės institute (dabar – Lvivo nacionalinė dailės akademija), meninės keramikos skyriuje. Diplominis darbas – „Viešbučio „Intourist“ šokių baro interjero dekoratyvinis dizainas“. 1967 m. kartu su draugais lankėsi Sakartvele, kur sukūrė miesto ir kalnų peizažų ciklą. Baigęs studijas, iki devintojo dešimtmečio pradžios kūrė keramikos darbus, puošdamas viešąsias erdves. 1987-1988 m. visiškai atsidėjo tapybai ir grafikai savo studijoje. Bendradarbiavo su Maskvos susivienijimu „Ekspres-Avangard“ prie SSRS kultūros fondo. Ihoris Janovičius yra daugiau kaip 70 užsienio ir tarptautinių projektų dalyvis, daugiau kaip 30 personalinių parodų ir projektų Ukrainoje, Lenkijoje, Lietuvoje, Austrijoje, Vokietijoje autorius. 1992 m. susidomėjo oforto technika, sėkmingai dalyvavo tarptautinėje grafikos trienalėje Norvegijoje, JAV, Japonijoje ir Belgijoje. 1994 m. susipažino su muzikantu Jurijumi Jaremčiuku. Juos suvienijo požiūris į bendras šiuolaikinio meno idėjas – stiprių emocinių būsenų paieškas, improvizaciją ir spontaniškų momentų, harmonijos ir disonanso panaudojimą. Nuo 2000 m. bendradarbiauja su kuratoriumi Pavlo Gudimovu. Vienas iš kultinių bendrų projektų – paroda „Dialogas“, kurioje Janovičiaus tapyba buvo pristatyta dialoge su XVIII-XX a. pradžios sakraline skulptūra. 2011 m. kartu su Marija Bykova dalyvavo parodoje „Kontekstas“ Vilniaus dailės akademijos parodų salėse „Titanikas“ ir pirmą kartą tapo ArtVilnius nariu. Tris kartus buvo apdovanotas Tarptautinės Karpatų regiono tapybos trienalės Lenkijoje „Sidabrinio kvadrato“ apdovanojimu (1998, 2003 ir 2006 m.). Gyvena ir dirba Lvive.

Dmytro Moldovanovas – ukrainiečių primityvistas, vienas iš naiviojo meno lyderių Ukrainoje. Gimė 1967 m. Mykolajive. Nuo vaikystės mėgo nuotykių literatūrą, svajojo tapti kapitonu, keliautoju arba miškininku, nes labai mylėjo gyvūnus. Mokydamasis septintoje klasėje per televiziją pamatė dviejų dalių filmą apie sakartvelų primityvistą Nikolą Pirosmanašvilį (galbūt tai buvo 1969 metų režisieriaus Georgijaus Šengelajaus drama), kuris turėjo lemiamos įtakos dailininko gyvenimo pasirinkimams. Mykolajive jis mokėsi vaikų dailės mokykloje, kurią vadina eksperimentine, nes iškart piešė ant didelių vatmano lapų, įvesdant didelį formatą. Į Briansko dailės mokyklą neįstojo, todėl įstojo į kariuomenę. 1988 m. įstojo į vieną seniausių Ukrainos dailės mokymo įstaigų – Odesos M. B. Grekovo dailės mokyklą. Ten mokėsi tik du mėnesius – buvo pašalintas. Pirmasis žanras, kurį jis nutapė, buvo peizažas aliejiniais dažais. Perestroikos laikotarpiu jis gavo daugiau informacijos apie avangardinius dailės judėjimus. Iš pradžių mėgdžiojo Légerį, bet greitai nuo jo nutolo, ieškojo savo kalbos. „Kodėl būtent tigrai? Pirmą tigrą, kuris man patiko, pamačiau Salvadoro Dali drobėje „Sapnas, kurį sukėlė bitės skrydis aplink granatą, likus sekundei iki pabudimo“. Ši kilni agresija man padarė didelį įspūdį. Pirmąjį tigrą jis nupiešė dėl draugo, kuris buvo girtuoklis, ištvirkėlis, mirties – gyvūnas puolė žmogų, laikantį butelį ir pistoletą…“. Gyvūnai Moldovanovui yra gilūs pradiniai simboliai. Ilgą laiką jis dirbo tinkuotoju, derindamas tai su tapybos praktika. Didelį vaidmenį formuojantis dailininkui suvaidino savišvieta ir žavėjimasis Art Brut menininkais. Gana greitai autorius išsiugdė emocionalią ir lakonišką naiviojo meno kalbą, sukūrė didelius drobių ciklus su vis fundamentalesnėmis kompozicijomis ir temomis. Linkęs tapyti didelius formatus. Nuo 1991 m. dalyvauja daugybėje parodų Ukrainoje ir užsienyje. Dalyvavo neprofesionalaus meno tyrimo projekte „Noviy Naiv“, kurį 2009 m. pradėjo meno centras „Ya Gallery“. Pamažu drobės su plėšriaisiais gyvūnais – tigrais, liūtais, meškomis – peraugo į kerinčias kolizijas iš mitų ir klasikinių siužetų. Be to, Dmytro Moldovanovas tyrinėja miesto erdvę pasitelkdamas „naiviąją“ tapybą. Šis neprofesionalus menas, laisvas nuo akademizmo ir Vakarų pasaulyje artimas „outsider art“ sąvokai, jungia naivųjį, primityvųjį, folklorinį ir marginalinį meną. Intensyvus spalvų sodrumas garsiosiose Rousseau džiunglėse (jis dažnai naudoja fluorescencinius aliejinius dažus), svajingas dangiškų augalų pilnas Edenas, Žmogaus ir Gyvūno sambūvis Moldovanovo projekte „Šviesos žolė“ įkvėpė studijos „Like“ dizaino biuro kūrėjus sukurti kelias drabužių kolekcijas. Su kuratoriumi Pavlo Gudimovu jis bendradarbiauja nuo 2011 m., kartu jie yra sukūrę daugiau nei 11 parodų projektų. Didelis Gogeno kūrybos gerbėjas, mėgsta klausytis džiazo. Gyvena ir dirba Mykolajive ir senoviniame žvejų kaimelyje Parutino miestelyje Ukrainos pietuose, netoli Olvijos istorinio rezervato.

Today we are victims. But we do not want to be victims. Today we have a war raging on. But we did not want that war. Today, Ukraine is being talked about loudly all over the world. We wanted to be heard, but not for that reason. All nations speak the language of the people and the language of culture. It was our wish for Ukraine to be known as a cultural, beautiful and delicious country. Exhibition „Spaces“ is about us in the language of visual art. When we started preparing the exhibition at the invitation of the Lithuanian Artists Association and Arka Gallery and discussed the list of artists, I decided not to separate them, but to incite the cooperation of works of art by shuffling them in space. The exhibition presents artists of different geography and media, showing us as different and at the same time monolithic. During the war, everything changes its context. For example, wooden sculptures from the series „Ten Figures“ by Mykola Malyshko, which are falling apart, broken up into tiny pieces, are now perceived more sharply by viewers than before the war. Or Pavlo Makov’s graphic letters of the early 2000s, where a Soviet tin soldier attacks the Pentagon or the Fountain of Exhaustion, which this year represents Ukraine in the national pavilion of the Venice Biennale. Or the naive painting of Dmytro Moldovanov with images of people and animals on the verge of conflict, attack, sacrifice. Where there is a brown bear, which is traditionally associated with russia. The gesture of abstract art of the project „Form“ from Ihor Yanovych is close to the brutal nature of the surrounding events. Andriy Sahaidakovskyy – tortured, murdered on bloody rugs, who calls us to personal harmony and reflection. „Am rande der Welt“ – the end of the earth or the world with the familiar smoke above the horizon. How could this have happened before the war? Where do such coincidences and predictions come from? Did we come up with everything? Or feel it? Or are we just searching for them where we can find it? „Spaces“ is about the infinity of creativity, it’s about the strength of spirit, it’s about the strong voice of art at a time when it should be loud. Enjoy! Glory to Ukraine!

Pavlo GudimovCurator

ABOUT PARTICIPANTS

Mykola Malyshko (b. 1938) is a sculptor living and working in the Kyiv region. His work is represented by large-format wooden anthropomorphic symbols-objects-obelisks. Pavlo Makov (b. 1958) grew up in Crimea and Simferopol, graduated with a degree in graphic arts. Graphic prints exist in the artist’s work as a philosophical origin and concept – a trace of what is left behind. The artist is currently participating in the International Venice Biennale and representing Ukraine with Fountain of Exhaustion. Acqua Alta. Dmytro Moldovanov (b. 1967) is an artist from Odessa, Ukraine’s most prominent representative of naive art. He has no degree in art, so his work is characterized by openness, naivety, and the expression of inner energy in his artworks. Ihor Yanovich (b. 1944) has participated in more than 70 international projects and exhibitions. He works in the field of non-figurative painting. His works are related to musical compositions, he experiments a lot with techniques, often with industrial-type raw materials. His creative motto is that art does not necessarily have to be interpreted, but always requires the involvement of the subject and the autonomous experiential space of the viewer. The visual form here functions as the artist’s tool, but in his work, it is more secondary, leading to that which remains beyond the image.

Curator of the exhibition: Pavlo Gudimov (b. 1973) – founder of Ya Gallery (Kyiv and Lviv). He works in the fields of architecture, design, music, art publishing, and collecting. Main large-scale artistic projects: Shadows of Forgotten Ancestors. Exhibition (Art Arsenal, Kyiv; Palace of Arts, Lviv, 2016), Aeneid Project (National Art Museum of Ukraine, Kyiv, 2017), Svirzh Castle: Genesis (Svirzh Castle, 2018), Metropolis. Past Utopias of the Future (Art Arsenal, 2018; Center for Architecture, Design and Urban Planning “Powder Tower”, Lviv, 2018), Angels. Exhibition (Lviv National Gallery of Arts named after Borys Voznytsky, Lviv, 2019), Labyrinths of LKSF (Center for Architecture, Design and Urban Planning “Powder Tower”, Lviv, 2020).

Dmytro Мoldovanov, Baroque beasts, 2021, barracan, oil (1)

 

Mykola Malyshko, The first figure, from the series Ten figures, 2014, wood, paint

 

Andriy Sahaydakovskyy, Problem (Listen carefully), 2010, сarpet, oil (2)

 

MORE ABOUT ARTISTS

Mykola Malyshko is a Ukrainian sculptor, painter and graphic designer. He was born in 1938 in the village of Znamenivka in the Dnipropetrovsk region. He graduated from the Dnipropetrovsk Art School in 1961, and from the Kyiv State Art Institute in 1967. After obtaining a higher education, he worked in the field of monumental art, graphics, and easel painting. Together with Borys Plaksii, Ivan Marchuk, Fedor Tetyanich and others in the early 1970s in Kyiv, he belonged to the circle of artists of unofficial art. At that time, the artist’s works were not exhibited, as they did not fit into the framework of „social realism“ declared by the authorities. From 1993 until today, he has been actively creating the foundations of a new Ukrainian wooden sculpture, presenting his works at exhibitions in Germany, Hungary, and Austria. Cooperates with Art Center Ya Gallery. The joint project „Line“ received the Taras Shevchenko National Prize of Ukraine in the „Visual Arts“ category. ARSENALE AWARDS 2012 in the „Opening of ARSENALE 2012“ nomination. According to Malyshko, the sculpture is a metaphor for reality, capable of expressing not only a creative experiment, but also the desire for self-identification of Ukrainians. The figures he created with an ax are a new look at the development of wood sculpture at the turn of the 20th and 21st centuries, marked by respect for tradition and an intuitive search for form in the direction of minimalism. In artistic objects, he combines painting, relief, spatial plasticity, giving preference to visually simple, mostly immobile, internally balanced forms that evoke associations with history, archaism. Another direction of Mykola Malyshka’s creativity is the painting series „Color“: canvases filled with a color field, which he has been working on for more than 10 years. Lives and works together with his wife, the artist Nina Denisenko, in the village of Malyutyanka, Kyiv region.

Pavlo Makov is a Ukrainian graphic designer, conceptualist. Member of the Royal Society of Painters, corresponding member of the Academy of Arts of Ukraine, representative of the New Wave. He was born in 1958 in St. Petersburg (Russia) in a family of doctors. When he was five years old, his parents decided to move to Ukraine, lived for some time in Rivne, Kyiv and Simferopol. He studied at an art school for three years. Until the eighth grade, he was mainly interested in biology and literature. In 1974–1979, he studied painting at the Crimean Art School named after Mykola Samokisha in Simferopol. In 1977–1978, he was a free student at the Academy of Arts in St. Petersburg. In 1979–1984, he studied graphics at the Art and Industrial Institute in Kharkiv. For some time he worked as a master printer. In the early 1990s, he taught at the Royal College of Art (Great Britain). He has been creating art books since 1992. His books: „Our landscape“. Kyiv, CSM, 1998; „Anatomy of the Target and all, all, all…“, Prague, 1999; „Book of Days“. Kyiv, CSM, 2000; Utopia. Chronicles 1992–1995, Kharkiv, „Spirit and Letter“, 2005; Author’s books and Diaries. Kyiv, Artbook, Spirit and Litera, 2007; Diary. Kyiv, Artbook, 2012; Paradiso Perduto. Kyiv, 2014. In 2009, he received the Silver Medal of the Academy of Arts of Ukraine. Author and participant of numerous projects in Ukraine and abroad. Since 2007, he has been cooperating with the Ya Gallery Art Center, among the projects are „Paper Wars“, LITEXPO, within the framework of Art Vilnius ’11 2011; „Aleya: the story of one walk“, Art Center Ya Gallery, Kyiv, 2009; „New Old Masters“, National Art Gallery, Lviv, curator – Pavlo Gudimov, 2011; „Ficus and Swallow“, Ya Gallery, Lviv, 2019 and many others. At the 59th Venice Biennale, Pavlo Makov presented Ukraine with the art project „Fountain of Exhaustion. High water.“ The central object of the project is an installation of 12 rows of copper watering cans (78), through which water circulates. The installation is complemented by accompanying materials: drawings and photographs. The artist works with the theme of Utopia even when the design of the projects is not directly related to it. His camera graphics convey certain elements of real or fictional worlds, which are distinguished by a certain gloom. The viewer’s focus follows the meticulous detailing, noting even in small-format works every single detail, which metaphorically approaches the feeling of presence in Makov’s Utopia. From the words of the author: „My interpretation of the word „utopia“ differs from the classical understanding of this term as a certain impossible future. Actually, I see utopia as what we have now, as the present. We have nothing more real than utopia.“ His works are in the Victoria and Albert Museum (London), the National Gallery (Washington), the US Library of Congress (Washington), the Osaka Center for Contemporary Art (Japan), the Cremona Art Museum (Italy), the Zimmerli Museum (USA), etc. Lives and works in Kharkiv.

Andriy Sahaydakovskyy is a painter, author of installations and objects. Born in 1957 in Lviv. His father was an architect, his mother was a teacher of the German language. In 1974–1979, Andriy studied architecture at the Lviv Polytechnic Institute, and at the same time studied painting with Roman Selskyi and Karlo Zvirynskyi. He considers them to be his teachers, who not only taught him crafts and techniques (colorism and composition), but also developed a taste for understanding modernist art. Andriy never became an architect, although he worked at the Lviv Polytechnic in the Bureau of Aesthetics. In 1990, with the assistance of Lviv gallerist Georgy Kosovan, Sahaydakovskyy together with Platon Silvestrov, Igor Shulev and Oleksandr Zamkovsky organized a loud, provocative exhibition „Defloration“. Since 2008, Andriyiv’s personal exhibitions have mostly been held in Kyiv in cooperation with the Art Center Ya Gallery. In 2012, Sahaydakovskyy became the laureate of the 1st Kyiv International Biennale of Contemporary Art ARSENALE AWARDS 2012 in the ARSENALE 2012 Opening nomination. One of the significant large-scale projects of the author is “Andrii Sahaydakovskyy. Scenery. Welcome!“ in the Art Arsenal in Kyiv (2020), where the space of the Arsenal turned into a total installation created by the artist. The curatorial group of the project is Oleksandr Solovyov, Solomiya Savchuk, Pavlo Gudimov. The author defined his process of writing pictures with the word „dirty“. This method was partly suggested to him by the medium with which he still works. These are rugs. Using old canvases, torn fabrics for his works… the carpet eventually became for him the main background for the realization of artistic ideas. The subjects of Sagaidakovsky’s paintings are mostly described by art critics as „the truth of life“, or „absurd and everyday reality“, signed with an ironic phrase in a crooked, non-calligraphic, childish handwriting. Lives and works in Lviv. He does not like to leave his hometown.

Ihor Yanovych is an artist, one of the leaders of modern abstract non-figurative art in Ukraine. „I am generally concerned with the form of construction and the form of destruction, and on this border – the emergence of new forms, substances of a new state.“ Born in 1944 in Kyiv in a family of engineers. In the summer, I visited my grandmother, who had a house on the outskirts of Bila Tserkva. From there, he remembers a large garden that seemed like a whole world to him. In 1947, he moved with his mother to Lviv, received primary education. The neighbor of the Yanovych’s in the center of post-war Lviv was an old one-eyed artist, whose work Igor often observed and learned the copying technique. From 1955, he attended the fine arts group at the Lviv Palace of Pioneers, where there were opportunities to travel to the Carpathians for a longer period of time. There, he first painted en plein air. Since school years, he has been actively engaged in sports gymnastics. During his then mandatory service in the Soviet army (1963–1966), he attended the art studio at the Officers’ House in Lviv (head – Volodymyr Cherkasov). There he studied drawing, painting, art history. In the late 1960s, he studied at the Lviv State Institute of Decorative and Applied Arts (now the Lviv National Academy of Arts), at the artistic ceramics department. Diploma work – „Decorative design of the interior of the dance bar of the hotel „Intourist“ „. In 1967, together with friends, he visited Georgia, where he created a series of city and mountain landscapes. After graduation, until the early 1980s, he created ceramic works, decorating public spaces. In 1987-1988, he was fully engaged in painting and graphics in his own studio. Collaborated with the Moscow association „Express-Avangard“ under the USSR Culture Fund. Participant of more than 70 foreign and international projects, author of more than 30 personal exhibitions and projects in Ukraine, Poland, Lithuania, Austria and Germany. In 1992, he became interested in the technique of etching, had a successful international graphics triennial in Norway, the USA, Japan and Belgium. In 1994, he met the musician Yuriy Yaremchuk. They are united by a view of common ideas in modern art – the search for strong emotional states, improvisation and use of spontaneous moments, harmony and dissonance. Since 2000, he has been collaborating with the curator Pavlo Gudimov. One of the iconic joint projects is the „Dialogue“ exhibition, where Yanovych’s painting was presented in dialogue with sacred sculpture of the 18th – early 20th centuries. In 2011, together with Maria Bykova, he participated in the exhibition „Context“ in Titanikas Exhibition Halls, Vilnius Academy Of Arts, and is a member of ArtVilnius for the first time. Three times he received the „Silver Square“ award of the International Painting Triennial of the Carpathian Region in Poland (1998, 2003 and 2006). Lives and works in Lviv.

Dmytro Moldovanov is a Ukrainian primitivist artist, one of the leaders of naïve art in Ukraine. Born in 1967 in Mykolaiv. Since childhood, he was fond of adventure literature, he dreamed of becoming a captain, a traveler or a forester, because he loved animals very much. While studying in the seventh grade, I saw a two-part film on TV about Nikola Pirosmanashvili, a Georgian primitivist (perhaps a 1969 drama, directed by Georgy Shengelai), which had a decisive influence on the artist’s life choices. In Mykolaiv, he studied at a children’s art school, which he calls experimental, because they immediately drew on large Whatman sheets, entering a large format. He did not enter the Bryansk art school, so he joined the army. In 1988, he entered one of the oldest institutions of art education in Ukraine – Odessa Art School named after M. B. Grekova. He studied there for only two months – he was expelled. The first genre in which he painted was a landscape with oil paints. During perestroika, he received more information about avant-garde movements in art. At first he imitated Léger, but quickly moved away from it, looking for his own language. „Why tigers? I saw the first tiger that I liked in the canvas „A dream caused by the flight of a bee around a pomegranate, a second before awakening“ by Salvador Dali. I was very impressed by this noble aggression. He drew his first tiger for the death of a friend who was a drunkard, a debauchee – the animal attacked a person holding a bottle and a gun…“. Animals are deep initial symbols for Moldovanov. He worked as a plasterer for a long time, combining it with painting practice. A big role in the formation of the artist was played by self-education and admiration for artists of Art Brut. Quite quickly, the author developed an emotional and laconic language of naive art, creating large series of canvases with increasingly fundamental compositions and themes. Tends to large formats. Since 1991, he has participated in numerous exhibitions in Ukraine and abroad. He took part in the research project of non-professional art „Noviy Naiv“, which Art Center Ya Gallery started in 2009. Gradually, canvases with predatory animals – tigers, lions, bears – grew into enchanting collisions from myths and classic plots. In addition, Dmytro Moldovanov explores the urban space by means of „naive“ painting. This non-professional art, which is free from academicism and in the Western world is close to the concept of „outsider art“, combines naive, primitive, folkloric and marginal. The intense color saturation of Rousseau’s famous jungle (he often uses fluorescent oil paint), the dreamy Eden filled with heavenly plants, the cohabitation of Man and Animal in Moldanova’s „Light Grass“ project inspired the creators of the Like studio design bureau to create several clothing collections. He has been working with the curator Pavlo Gudimov since 2011. Together they have created more than 11 exhibition projects. A big fan of Gauguin’s work, likes to listen to jazz. Lives and works in Mykolaiv and in the ancient fishing village of Parutino in the south of Ukraine, not far from the Olvia historical reserve.

Сьогодні ми – жертва. Але ми не хочемо бути жертвою. Сьогодні в нас триває війна. Але ми не хотіли війни. Сьогодні про Україну голосно говорять у всьому світі. Ми прагнули бути почутими, але не через таку причину. Всі народи спілкуються мовою людей і мовою культури. Хотілось бути відомою як культурна, красива і смачна країна. «Простори» України – це про нас мовою візуального мистецтва. Коли ми почали готувати виставку на запрошення галереї «Арка» й обговорили список художників, я ухвалив рішення не відокремлювати митців, а спровокувати взаємодію творів мистецтва, перетасувавши їх у просторі. На виставці представлені художники різної географії і медіа, що показують нас різними й одночасно монолітними. У час війни все змінює свій контекст. Наприклад, дерев’яні скульптури із серії «Десять постатей» Миколи Малишка, які розпадаються, розвалюються на тілесні частини, сьогодні глядачі сприймають гостріше ніж до війни. Або графічні листи Павла Макова початку 2000-х, де радянський олов’яний солдатик атакує Пентагон чи об’єкт «Фонтан виснаження», який цьогоріч представляє Україну в національному павільйоні Венеційського бієнале. Або наївний живопис Дмитра Молдованова з образами людей і звірів на межі конфлікту, нападу, жертовності. Де присутній бурий ведмідь, який традиційно асоціюється з Росією. Жест абстрактного мистецтва проєкту «Форма від Ігоря Яновича» близький до брутального жесту навколишніх подій. Андрій Сагайдаковський – на замучених, замордованих килимках, який закликає нас до персональної гармонії і роздумів. Am rande der Welt – кінець землі чи світу зі знайомим нам димом над горизонтом. Як це могло статись до війни? Звідки такі збіги та передбачення. Чи ми все вигадали? Чи відчули? Чи просто шукаємо там, де можемо знайти? «Простори» – це про безмежність творчості, це про міцність духу, це про сильний голос мистецтва в час, коли він має бути гучний. Приємного перегляду! Слава Україні! 

Павло ГудімовКуратор

Микола Малишко – український скульптор, живописець та графік. Народився 1938 року в селі Знаменівка на Дніпропетровщині. 1961-го закінчив Дніпропетровське художнє училище, а 1967-го – Київський державний художній інститут. Здобувши вищу освіту, працював у царині монументального мистецтва, графіки, станкового живопису. Разом із Борисом Плаксієм, Іваном Марчуком, Федором Тетяничем та іншими на початку 1970-х у Києві належав середовища художників неофіційного мистецтва. У той період твори митця не експонували, оскільки вони не вписувалися в рамки «соцреалізму», який декларувала влада. Від 1993-го і до сьогодні активно створює засади нової української дерев’яної скульптури, представляючи свої роботи на виставках у Німеччині, Угорщині, Австрії. Співпрацює з Артцентром Я Галерея. Спільний проєкт «Лінія» отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка в номінації «Візуальні мистецтва». Премія ARSENALE АWARDS 2012 у номінації «Відкриття ARSENALE 2012». На думку Малишка, скульптура – метафора дійсності, що здатна виразити не лише творчий експеримент, а й прагнення до самоідентифікації українців. Фігури, які він створив за допомогою сокири, – це новий погляд на розвиток дерев’яної скульптури на зламі ХХ–ХХІ століть, позначений пошаною до традиції та інтуїтивним пошуком форми у напрямі мінімалізму. У художніх об’єктах поєднує живопис, рельєф, просторову пластику, віддаючи перевагу візуально простим, переважно нерухливим, внутрішньо виваженим формам, що викликають асоціації з історією, архаїкою. Ще один напрям творчості Миколи Малишка – живописна серія «Колір»: полотна, заповнені кольоровим полем, над яким працює понад 10 років. Живе і творить разом із дружиною – художницею Ніною Денисенко – на Київщині в селі Малютянка.

Павло Маков — український графік, концептуаліст. Член Королівського товариства живописців, член-кореспондент Академії мистецтв України, представник Нової хвилі. Народився 1958 року в Санкт-Петербурзі (Росія) в родині лікарів. Коли йому виповнилось п’ять років, батьки вирішили переїхали до України, деякий час жили у Рівному, Києві та Сімферополі. Три роки навчався у художній школі. До восьмого класу цікавився переважно біологією та літературою. У 1974–1979 роках навчався живопису в Кримському художньому училищі ім. Миколи Самокіша в Сімферополі. У 1977–1978 роках був вільним слухачем в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. У 1979–1984 роках навчався графіки в Художньо-промисловому інституті в Харкові. Деякий час працював майстром-друкарем. На початку 1990-х викладав у Королівському коледжі мистецтв (Велика Британія). Від 1992-го створює артбуки. Його книги: «Наш пейзаж». Київ, ЦСМ, 1998; «Анатомія Мішені та всі, всі, всі…», Прага, 1999; «Книга Днів». Київ, ЦСМ, 2000; Utopia. Хроніки 1992–1995, Харків, «Дух і Літера», 2005; Авторські книжки та Щоденники. Київ, Артбук, «Дух і Літера», 2007; Щоденник. Київ, Артбук, 2012; Paradiso Perduto. Київ, 2014. Року 2009 отримав Срібну медаль Академії мистецтв України. Автор і учасник численних проєктів в Україні та закордоном. Від 2007-го співпрацює з Артцентром Я Галерея, серед проєктів – «Паперові війни», LITEXPO, у рамках Art Vilnius ’11 2011; «Алея: історія однієї прогулянки», Артцентр Я Галерея, Київ, 2009; «Нові старі майстри», Національна галерея мистецтв, Львів, куратор – Павло Гудімов, 2011; «Фікус і ластівка», Я Галерея, Львів, 2019 та багато інших. На 59-й Венеційській бієнале Павло Маков представив Україну мистецьким проєктом «Фонтан виснаження. Висока вода». Центральний об’єкт проєкту — інсталяція із 12 рядів мідних лійок (78), по яких циркулює вода. Інсталяцію доповнюють супровідні матеріали: малюнки та фотографії. Митець працює із темою Утопії навіть тоді, коли задум проєктів не прямо пов’язаний із нею. Його камерна графіка передає окремі елементи реальних чи вигаданих світів, які відрізняються певною похмурістю. Фокус глядача слідує за прискіпливою деталізацію, зауважуючи навіть на роботах малого формату кожну окрему деталь, що метафорично наближає до відчуття присутності в Утопії Макова. Зі слів автора: «Моє трактування слова “утопія” відрізняється від класичного розуміння цього терміна як певного неможливого майбутнього. Насправді я сприймаю утопію як те, що ми зараз маємо, як теперішнє. Ми не маємо нічого реальнішого за утопію». Його твори є у Музеї Вікторії й Альберта (Лондон), Національній галереї (Вашингтон), Бібліотеці Конгресу США (Вашингтон), Центрі сучасного мистецтва Осака (Японія), Художньому музеї Кремона (Італія), Музеї Зіммерлі (США) тощо. Живе та працює у Харкові.

Андрій Сагайдаковський – художник-живописець, автор інсталяцій, об’єктів. Народився 1957 року у Львові. Батько був архітектором, мати – викладачкою німецької мови. У 1974–1979 роках Андрій вивчав архітектуру у Львівському політехнічному інституті, а паралельно навчався живопису в Романа Сельського та Карла Звіринського. Саме їх він вважає своїми вчителями, які не лише навчили ремесла та техніки (колористики та композиції), а й розвинули смак до розуміння мистецтва модернізму. Архітектором Андрій так і не став, хоча працював у Львівській політехніці в «Бюро естетики». У 1990 році за сприяння львівського галериста Георгія Косована, Сагайдаковський разом із Платоном Сільвестровим, Ігорем Шулєвим та Олександром Замковським влаштували гучну, провокаційну виставку «Дефлорація». Від 2008 року Андрієві персональні виставки переважно відбуваються у Києві у співпраці з Артцентром Я Галерея. У 2012 році Сагайдаковський став лауреатом премії I Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE AWARDS 2012 у номінації Відкриття ARSENALE 2012. Один із знакових масштабних проєктів автора – «Андрій Сагайдаковський. Декорації. Ласкаво просимо!» в Мистецькому Арсеналі у Києві (2020), де простір Арсеналу перетворився на тотальну інсталяцію, яку створив митець. Кураторська група проєкту – Олександр Соловйов, Соломія Савчук, Павло Гудімов. Автор свій процес писання картин означив словом «пачкати». Цей спосіб йому частково підказав медіум, з яким він працює і дотепер. Це килимки. Використовуючи для своїх робіт старі полотна, порвані тканини… килим зрештою став для нього основним тлом для втілення художніх ідей. Сюжети картин Сагайдаковського мистецтвознавці переважно описують як «правда життя», або ж «абсурдна та буденна реальність», підписана іронічною фразою кривеньким, некаліграфічним, дитячим почерком. Живе і працює у Львові. Не любить покидати рідного міста.

Ігор Янович – художник, один з лідерів сучасного абстрактного нефігуративного мистецтва в Україні. «Мене загалом хвилює форма побудови і форма руйнації, а на цій межі – виникнення нових форм, субстанцій нового стану». Народився 1944 року в Києві в сім’ї інженерів. Влітку бував у бабусі, яка мала будинок на околиці Білої Церкви. Звідти пам’ятає великий сад, що здавався йому цілим світом. Року 1947 переїхав з матір’ю до Львова, здобув початкову освіту. Сусідом Яновичів в центрі повоєнного Львова був старий одноокий художник, за працею якого Ігор часто спостерігав і засвоював техніку копіювання. Від 1955-го відвідував гурток образотворчого мистецтва при Львівському палаці піонерів, де траплялися нагоди надовше помандрувати в Карпати.Там вперше малював на пленері. Зі шкільних років активно займався спортивною гімнастикою. Під час обов’язкової на той час служби в радянській армії (1963–1966) відвідував художню студію при Будинку офіцерів у Львові, (керівник – Володимир Черкасов). Там вивчав рисунок, живопис, історію мистецтва. Наприкінці 1960-х навчався у Львівському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва (тепер – Львівська національна академія мистецтв), на відділенні художньої кераміки. Дипломна робота – «Декоративне оформлення інтер’єру танцювального бару готелю “Інтурист”». Року 1967 разом із друзями відвідав Грузію, де створив серію міських та гірських пейзажів. Після закінчення навчання до початку 1980-х створював керамічні роботи, оформляючи громадські простори. У 1987–1988 роках цілковито зайнявся живописом та графікою у власній студії. Співпрацював із московським об’єднанням «Експрес-Авангард» при Фонді культури СРСР. Учасник понад 70 зарубіжних та міжнародних проєктів, автор понад 30 персональних експозицій і проєктів в Україні, Польщі, Литві, Австрії та Німеччині. У 1992 році зацікавився технікою офорту, мав успіхна міжнародних трієнале графіки в Норвегії, США, Японії та Бельгії. Року 1994 познайомився з музикантом Юрієм Яремчуком. Їх об’єднує погляд на спільні ідеї в сучасному мистецтві – пошук сильних емоційних станів, імпровізація та використання спонтанних моментів, гармонія та дисонанси. Від 2000 року співпрацює з куратором Павлом Гудімовим. Один із знакових спільних проєктів – виставка «Діалог», де живопис Яновича був представлений у діалозі зі сакральною скульптурою XVIII – початку XX століть. У 2011 роціспільно з Марією Биковою брав участь у виставці «Контекст» в Titanikas Exhibition Halls, Vilnius Academy Of Arts, неоноразово є учасником ArtVilnius. Тричі отримав нагороду Міжнародного трієнале живопису держав Карпатського регіону «Срібний квадрат» у Польщі (1998, 2003 і 2006). Живе та працює у Львові.

Дмитро Молдованов – український художник-примітивіст, один із лідерів наївного мистецтва України. Народився 1967 року в Миколаєві. З дитинства захоплювався пригодницькою літературою, мріяв стати капітаном, мандрівником або ж лісником, бо дуже любив тварин. Навчаючись у сьомому класі, по телевізору побачив двосерійний фільм про Ніколу Піросманашвілі, грузинського примітивіста (можливо, драма 1969 року, режисер Георгій Шенгелая), який вирішально вплинув на життєвий вибір художника. У Миколаєві навчався в дитячій художній школі, яку називає експериментальною, бо відразу малювали на великих ватманах, входячи у великий формат. Не вступив до Брянського художнього училища, відтак потрапив до війська. У 1988 році вступив в один із найдавніших закладів мистецької освіти в Україні – Одеське художнє училище ім. М. Б. Грекова. Провчився там лише два місяці – його відрахували. Перший жанр, у якому малював, – це пейзаж олійними фарбами. Під час перебудови отримував більше інформації про авангардні рухи в мистецтві. Спершу наслідував Леже, але швидко відійшов від цього, шукаючи власної мови. «Чому тигри? Побачив першого тигра, який сподобався, на полотні «Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната, за секунду до пробудження» Сальвадора Далі. Дуже вразила ця благородна агресія. Першого свого тигра намалював на смерть друга, який був п’яницею, розбишакою – тварина нападала на людину, що тримає в руках пляшку та пістолет…». Тварини для Молдованова – глибокі початкові символи. Довго працював маляром-штукатуром, поєднуючи це із живописною практикою. Велику роль у становленні художника відіграла самоосвіта та захоплення митцями арт брюту. Доволі швидко автор випрацював емоційну та лаконічну мову наївного мистецтва, створюючи великі серії полотен із щоразу фундаментальнішими композиціями та темами. Тяжіє до великих форматів. Від 1991 року – учасник численних виставок в Україні та за кордоном. Брав участь у дослідницькому проєкті непрофесійного мистецтва «Новий Наїв», який Артцентр Я Галерея розпочав 2009 року. Поступово полотна з хижими звірами – тиграми, левами, ведмедями – переросли у феєричні колізії з міфів та класичних сюжетів. Окрім цього, Дмитро Молдованов досліджує урбаністичний простір засобами «наївного» малярства. Це непрофесійне мистецтво, що вільне від академізму й у західному світі близьке до поняття «аутсайдерського мистецтва», поєднує в собі наївне, примітивне, фольклорне та маргінальне. Інтенсивне кольорове насичення знаменитих джунглів Руссо (часто застосовує флуоресцентну олійну фарбу), вимріяний Едем, наповнений райськими рослинами, побутування Людини і Тварини у проєкті Молдованова «Світла трава» надихнули творців дизайнерського бюро Like studio до створення декількох колекцій одягу. З куратором Павлом Гудімовим співпрацює від 2011 року.Разом створили понад 11 виставкових проєктів. Великий прихильник творчості Гогена, любить слухати джаз. Живе та працює в Миколаєві та в давньому рибальському селищі Парутино на півдні України, неподалік історичного заповідника Ольвія.